Хочеш побавитись ?

Уяви: ти сидиш навпроти мене в кафе. Я веду звичну розмову. Спокійно, з усмішкою. Можливо, про книжки. Можливо, про те, куди поїхати в липні. Але ти знаєш: я дав тобі інструкцію перед зустріччю. На тобі сукня. На тобі, і нічого під нею. Ти поправляєш волосся. Злегка тремтиш, коли я торкаюся твого коліна під столом. Я читаю твій погляд, а ти мій. Ми обоє стримуємо дихання, але напруга росте. Я не кличу тебе до себе одразу. Спочатку десерт. Потім рахунок. Потім слово, яке все дозволяє. Мені не цікаві дешеві фрази. Не цікавить “зустрітись і одразу”. Мене заводить контроль, точність, ніжність і розпорядок, що веде тебе до точки неповернення. Я знаю, як зробити тебе вологою ще до того, як ти торкнешся моїх пальців. Якщо ти готова грати в цю гру в публічності, в напрузі, в нас, пиши. І скажи, якого кольору буде твоя сукня в ту ніч.